|
Година спілкування на тему: «Калина – символ українців».
Година спілкування на тему: «Калина – символ українців».
(На столі, застеленому рушником, тарілка, оздоблена на родним розписом. На ній—хліб і сіль. Поряд — глечик з гілоч ками калини. Біля столу лавка, вкрита килимком)
Класний керівник. Ми живемо в Україні і любимо ії гарну і співучу мову, її прекрасних людей і пишну природу. Наша земля красива і щедра. Росте і жито, і городина, цвітуть квгти, зріють плоди. Але особливою любов'ю користується у нас калина. «Без верби і калини нема України», — каже образне народне слово. Росте калина по тінистих лісах, в гаях і дібровах, на схилах, на узліссі, на лісових галявинах. Садять калину і біля хат, щоб вес ною білим цвітом милувала, а зимою від застуди лікувала.
Розкажіть, діти, що ви знаєте про калину?
Приблизні відповіді:
— Калина любить рости у лузі, біля верби.
— Весною калина розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні.
— Ягоди калини люблять і діти, і птахи.
— На смак вони кислі й трохи гіркуваті, але дуже ко рисні: і лікують, і надають бадьорості.
— Колись давно, проводжаючи сина в далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а з собою давала хліб з. калиною.
- Коли в домі свято, на рушник поряд з хлібом кладуть кетяг калини.
Класний керівник. Без образу калини не можна уявити собі пісенної народної творчості. Не злічити пісень про цю рос лину. Одні назви які барвисті, милозвучні: «Ой у лузі при дорозі зацвіла калина», «Червоная калина, похиле деревце», «Ти, червона калино, чого листя опускаєш?», «А в лузі калина весь луг прикрасила», «Ой зацвіла калинонька, а з неї листок спав».
Учениця. Давайте поглянемо на портрет великого ук раїнського поета Т.Г. Шевченка. Він теж любив калину і оспівував у своїх творах.
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою,
Хлюпощуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
[Діти читають вірші інших українських поетів, присвя чені образу калини).
Червона калина, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся ?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся ? До сонця не пнешся? Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту? Чи грому з блакиту? Не жаль мені цвіту, не страшно і грому, Не страшно і грому,
І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.
Та в гору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю,
Червоні ягідки додолу схиляю,
Додолу схиляю.
Я в гору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара,
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
(І.Франко) Калина Козак умирає, дівчинонька плаче:
— Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!
— Ой, коли ж ти справді вірная дівчина, Буде з тебе на могилі хороша калина: Як упадуть роси на ранні покоси,
То не в мою домовину, а на твої коси;
Як припече сонце веснянії квіти,
Хай не в 'ялить моїх костей, тільки твої віти.
— Ой що ж тобі, милий, з того за потіха, Щоб я мала червоніти серед мого лиха? Ой що ж тобі, милий, з того за відрада, Щоб я мала процвітати, як мені досада ? Чи то ж тобі стане миліш домовина,
Як я буду зеленіти — німа деревина?
— Ой так не затужить і рідная ненька, Як ти, моя калинонька, моя жалібненька... Ой же ж над миленьким не зросла й травиця, Як вже стала калиною мила жалібниця. Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі: «Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі, Що на тій калині листя кучеряві, А між цвітом білесеньким ягідки криваві». Шуміла калина листям зелененьким: «Ой що ж се я німа стою над моїм миленьким? Поки ніж не крає, дерево не грає, А хто вріже глибоченько, тому заспіває. А хто вріже гілку, заграє в сопілку, То той собі в серце пустить калинову стрілку».
(Леся Українка)
Колишися, калинонько, колишися, Зеленими листочками розпишися. Сонячним промінням розмалюйся, Ще й з тим вітром буйнесеньким розцілуйся. Ще й срібною росою вмийся чисто, Надінь свої ягідочки, як намисто. Буде тобі, калинонько так весело, Як поглянеш в чисту річку, як в глядило. (Марійка Підгіряна)
Класний керівник. А тепер, діти, відгадайте загадку. За хатою у садочку, У зеленому віночку Та в червоних намистах Стала пава молода. І збігаються всі діти, Щоб на неї поглядіти. За намисто кожен — смик, Та й укине на язик. (Калина) Правильно, це — калина. Ви вдома повинні були підібрати загадки про цю прекрасну, розкішну рослину. Прочитайте їх.
У вінку зеленолистім, У червоному намисті Видивляється на воду На свою хорошу вроду.
Стоїть дід Над водою З червоною бородою. Хто не йде, За борідку щипне.
Стоїть дід над водою З білою бородою, Тільки сонечко пригріє, Борода почервоніє.
І не дівчина, а червоні стрічки має. В лісі на горісі червоні хустки висять. Навесні — білим цвітом, Восени — червоним плодом.
Серед лісу червоне плаття висить.
Стоїть півень над водою З червоною бородою.
Учениця. Коли народжувалась дитина, мати співала колискову пісню.
Мене колисала калина В краю колисковім тонкими руками, І кров калинова, як пісня єдина, Горить в моїм серці гіркими зірками. Учень. Із калиною в народній творчості дуже часто пов'язується патріотичне почуття, любов до своєї Батьківщи ни. Калина символізує мужність і незламність духу українсько го народу в боротьбі за незалежність.
(Звучить пісня «Ой у лузі червона калина» у виконанні дівчат).
Учениця. Існує така легенда. Утік козак із своєю милою, та ніде не міг знайти притулку. Після поневірянь і багатьох пригод обернувся він тереном у лузі, а дівчина — калиною. Вийшла синова мати того терену рвати, Дівчинина мати — калини ламати. Се ж не тереночок — се ж мій синочок! Се ж не калина — се ж моя дитина! Учень. Калина — це спогад про домівку, про родину: Ой у лузі калинонька Та на море схилилась, А я, молода, журилася, Що од роду одбилася.
Учениця. В іншій пісні співається про негаразди сол датської служби.
Це пісня «Ой зацвіла калинонька в лузі». Ой зацвіла калинонька в лузі, Тепер моя голівонька в тузі... Учень. Символізує калина і бурлацьку недолю: Ой, у лузі калинонька — Червонії віти, Розійшлися по Вкраїні Бурлацькії діти. Чи там квіти похилились, Що вітер хитає? Чи там діти розійшлися, Що батька немає.
Учениця. Гірка доля наймита також відбита в піснях про калину:
Ой, зацвіла калинонька низько перелазу. Добре було наймиту в господаря зразу. Наймитом все наробили, Наймитом все наробили, Від півроку відправили, Ще й не заплатили.
Учень. Калина в народних піснях живе, їй болить, вона звертається по допомогу, до неї звертаються:
Калино-малино, чого в лузі стоїш? Чом не процвітаєш? Чи суші боїшся, чи дощу бажаєш? Суші не боюся, дощу не бажаю, Стою та думаю — процвітати маю. Процвіту біленько — всі люди узнають, Простигну червоно — зверху обламають. Класний керівник. Калина. її образ безпосередньо пов'язаний із вітром, водою. Вважається, що і незрівняну красу, і цілющість, і усякі інші достойності рослина із землі одержує. Зворушливо і урочисто виглядає калина, коли цвіте. В народі кажуть: «Похолодніло, риба не ловиться, калина в цвіт вбирається»; «Любуйся калиною, коли цвіте, а дівчиною, коли росте».
Учениця. А маленький незрівняний співак українських садів і дібров за красу незрівняну вподобав собі калину, він і гніздо в'є на калиновім кущі. Ой, вийду я на гору, На високу, крутую, Подивлюся в долиноньку. На червоній калині Соловейко гніздо в'є, Ні велике, ні мале, Саме добре, помірне. Соловейку, маленький, В тебе голос тоненький. Защебечи ти мені, Бо я в чужій стороні.
Класний керівник. З калини плетуть гірлянди, нею прикрашають весільні столи, світлиці, ставлять букет пе ред молодими, бажаючи вічної краси і любові. Мовила, говорила червона калина, Не подоба мені у лузі стояти, Але подоба в короваї стояти.
Під час весілля завжди лунають весільні пісні, дівчата і хлопці водять весільні хороводи. (Виконується український танок).
Учень. На веселому святі обжинок червоні кетяги ка-• лини дівчата вплітали у вінки.
Ідіте, дівоньки, в долину По червону калину. і ^'
Наламайте квіточок, Щоб прикрасити віночок. На святі врожаю калина теж була присутня: Господиня калину ламала І господареві в голову поклала: «Спи, господарю, доволі, Вже пшениченька в стодолі!»
Учениця. Кожний рушник — це окрема розповідь. Тут можна побачити квіти, співучих пташок, несподіваний ор намент. Часто на рушниках вишивають калину. (Виставка вишиванок із зображенням калини). Учень. Калинова сопілка в народі оспівана як казковий образ. У легендах і казках сопілка чує і бачить те, що люди від інших хотіли приховати. У казці про дивну сопілку, яку напи сала Леся Українка, тужливо співає сопілка, розповідаючи про тяжкий злочин, коли брат брата через заздрощі вбив.
Класний керівник. Калина справді є символом ук раїнського народу. Сьогодні ми це бачили на прикладах української народної творчості та на прекрасних поетич них рядках наших поетів-співвітчизників. Тож давайте насаджувати це прекрасне дерево і біля своїх домівок, і на березі річки, і навколо школи як ствердження думки, що «Нашому роду — нема переводу!»
|
| Категорія: Наробки вчителів | Додав: school_3 (16.04.2012)
|
| Переглядів: 4057 | Коментарі: 2
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| Дякуємо! |
Педагогічний колектив школи, учні, батьки щиро вдячні народному депутату Бандурову В.В. за турботу про нашу школу, яка стала більш затишною і привабливою завдяки новим вікнам
|
| Молодці! |
Аквабайк. Ми - призери! |
| Сайти Запоріжжя |
|
|
